13 липня 2009
23 жовтня 2007
Дожевываю последний бутерброт с сыром....Теряясь в книжной пыли поглядываю на опять сбившиеся часы: "12:48" (!) В голове каша, душа где-то между 3-им и 4-ым кругом ада (Данте Алигьери).
Сижу и чего-то себе рифмую, не получается, а я всё равно рифмую:
Мы слишком тихо спорим с жизнью,
Едва задев ее края
Мы мчимся к мнимому спасенью-
Взлететь, забыв свои права.
И лишь на небе вспоминаем
О том, что больше не вернешь
Летая меж землей и раем,
А сердце пробирает дрожь.
За тихим светом лунной пыли
В морозе северных ветров
Когда-то души наши плыли
До жизни странных берегов
Тенями мчимся мы к истокам
Глуша обманом боли крик
К живительным небес потокам,
Хранящим Бога добрый лик.
Пришла моя пора, я не люблю жару, а вообще у меня едет крыша... Завтра утром буду строить из себя жертву лунатизма, оправдывая перед преподавателем свой громкий храп под партой
Сижу и чего-то себе рифмую, не получается, а я всё равно рифмую:
Мы слишком тихо спорим с жизнью,
Едва задев ее края
Мы мчимся к мнимому спасенью-
Взлететь, забыв свои права.
И лишь на небе вспоминаем
О том, что больше не вернешь
Летая меж землей и раем,
А сердце пробирает дрожь.
За тихим светом лунной пыли
В морозе северных ветров
Когда-то души наши плыли
До жизни странных берегов
Тенями мчимся мы к истокам
Глуша обманом боли крик
К живительным небес потокам,
Хранящим Бога добрый лик.
Пришла моя пора, я не люблю жару, а вообще у меня едет крыша... Завтра утром буду строить из себя жертву лунатизма, оправдывая перед преподавателем свой громкий храп под партой
04 жовтня 2007
Священной ночью на пороге
Сидел над лужею склонясь
Виновный в смерти перед Богом-
Он предал друга не стыдясь,
А тот прошёл с ним все ненастья,
Держа за сильное плечо,
Но дружба познается в счастье,
Так отвечал он горячо
Теперь он моет прямо в луже,
Кровью запачканный пиджак
И свету больше он не нужен,
Так может опуститься в мрак?
Желая скрыться от позора,
Оставить грех свой навсегда,
Он птицей устремился в горы,
Забыв навеки города...
И впредь не знает он покоя,
Живёт отшельником вдали,
Мольбами небо беспокоя,
Ждёт завершения судьбы,
Но рок, как буд-то издеваясь,
Обходит старца стороной,
А друг, простить его стараясь,
Ему являет образ свой:
"Ты заслужил мое прощенье-
Забытый миром и людьми,
Искал себя, считал мгновенья,
Настал твой час, насвет иди"
Сидел над лужею склонясь
Виновный в смерти перед Богом-
Он предал друга не стыдясь,
А тот прошёл с ним все ненастья,
Держа за сильное плечо,
Но дружба познается в счастье,
Так отвечал он горячо
Теперь он моет прямо в луже,
Кровью запачканный пиджак
И свету больше он не нужен,
Так может опуститься в мрак?
Желая скрыться от позора,
Оставить грех свой навсегда,
Он птицей устремился в горы,
Забыв навеки города...
И впредь не знает он покоя,
Живёт отшельником вдали,
Мольбами небо беспокоя,
Ждёт завершения судьбы,
Но рок, как буд-то издеваясь,
Обходит старца стороной,
А друг, простить его стараясь,
Ему являет образ свой:
"Ты заслужил мое прощенье-
Забытый миром и людьми,
Искал себя, считал мгновенья,
Настал твой час, насвет иди"
20 вересня 2007
Дощ кривими рисками тарабанив по холодному склу. Соль сиділа, підібрав ноги, на підвіконні, щокою вона відчувала удари дощу.
На дах протилежного будинку вийшов чоловік. "От ненормальний,-подумала Соль,- що він там забув, на вулиці злива і холод".Але через декілька секунд дівчина зрозуміла-йому вже нема чого втрачати, а застуда-це те лихо, яке зараз його зовсім не лякає. Вона спустила босі ноги на холодну підлогу і, занурившись у плед в клітинку, поплелася на балкон. Соль запалила сигарету.
Чоловік всівся на парапет і безнадійно подивився на місце, яке мало сьогодні обірвати його життя.
-Може поговоримо?-крикнула Соль у мляву сіру безодню між ними.
-Про що?- чоловік підняв голову
-Не знаю... Наприклад про погоду. Незнайомі люди, за вітсутністю інших тем, часто говорять про погоду.
-Ти думаєш мене зараз цікавить температура повітря?- нервово усміхнувся він.
-Як на мене, це дуже актуальна тема. Через цю погоду у мене в квартирі неполюдськи холодно.
-Я тобі співчуваю...
-Твоя черга, кажи щось про погоду.
-Що??-майже істерично викрикнув чоловік, який вже підвівся на ноги готовий до стрибку і майже не зірвався при відповіді.
-Чому саме сьогодні? Можна було б дочекатися більш вдалого дня. В останнє вдихнути аромат доброго настрою та свіжого повітря, відчути промінь сонця на віях. А ти обрав розлегтись на брудному асфальті.
-Як романтично.... Треба було краще планувати своє самогубство. - чоловік знову сів на парапет.
-Так, і не псувати ще більше цей похмурий день.
"Що за ненормальна, я ій краєвид псую, от халепа",-подумав він і невольно посміхнувся.Вона зараз так близько до нього, що він майже чітко бачить риси її обличчя і разбирає кожну клітинку на пледі, в який вона загорнулася, але, враховучи обставини вона зараз так далеко. Як би там не було, чоловік усвідомив, що в останні хвилини свого життя вже не буде думати лише про неї, сина та своє зрадженне життя.
-Що ти про мене знаєшь?-викрикнув він на зустріч сірим сутінкам, які вже почали оплутувати її обличчя..
-Нічого, адже ми говоримо про погоду, так?-Соль запалила ще одну сигарету.
-Ні, зараз ми говорим про те, чому я стою тут саме сьогодні.
-Дійсно, і чому
Він розповів їй про Ганну, про те як кохав, ні кохає її. В один день, схожий на цей, вона зібрала речі, його маленького сина і пішла, нічого не сказав. Він шукав її, а знайшов тільки через 2 тижні, вона переїхала до його кращого друга. А той, показав на двері, сказав, що не хоче більше його тут бачити. Опіку над сином отримати навряд вдасться, бо він втратив роботу, на яку просто забив після її уходу. Потім пив, довго пив, хоча зараз сам на може пригадати скільки часу вливав пальне собі у кров...
-Я тебе вітаю!
-З чим це?-здивувався він дивлячись на вогник сигарети, який вона підносила до рота.
-З першим тверезим днем!-дівчина загасила сигарету і кинула вниз.
-Дякую....
-Дуже поважний привід размазатися по асфальту. Я зараз не буду говорити про те , що існує багато засобів врятувати твоє зіпсоване життя.
-Чому? В мене досхочу часу.-чоловік освідомив, що його байдужість змінив страх, він не хотів, щоб вона пішла.
-Вони не сумісні зі смертю. До того ж я дуже змерзла.
-І чому застужуватися із-за покійника?-він снову піднявся.
-Дійсно. Але якщо передумав вмирати, ми можемо продовжити розмову за чашкою гарячої кави, квартира 303.
Тихе поскріпування кавоварки перервав дзвінок у двері, на порозі стояв мокрий і продрогший до кісток чоловік з даху. Він нахилився, мовчки поцілував Соль у ліб і пройшов на кухню.
На дах протилежного будинку вийшов чоловік. "От ненормальний,-подумала Соль,- що він там забув, на вулиці злива і холод".Але через декілька секунд дівчина зрозуміла-йому вже нема чого втрачати, а застуда-це те лихо, яке зараз його зовсім не лякає. Вона спустила босі ноги на холодну підлогу і, занурившись у плед в клітинку, поплелася на балкон. Соль запалила сигарету.
Чоловік всівся на парапет і безнадійно подивився на місце, яке мало сьогодні обірвати його життя.
-Може поговоримо?-крикнула Соль у мляву сіру безодню між ними.
-Про що?- чоловік підняв голову
-Не знаю... Наприклад про погоду. Незнайомі люди, за вітсутністю інших тем, часто говорять про погоду.
-Ти думаєш мене зараз цікавить температура повітря?- нервово усміхнувся він.
-Як на мене, це дуже актуальна тема. Через цю погоду у мене в квартирі неполюдськи холодно.
-Я тобі співчуваю...
-Твоя черга, кажи щось про погоду.
-Що??-майже істерично викрикнув чоловік, який вже підвівся на ноги готовий до стрибку і майже не зірвався при відповіді.
-Чому саме сьогодні? Можна було б дочекатися більш вдалого дня. В останнє вдихнути аромат доброго настрою та свіжого повітря, відчути промінь сонця на віях. А ти обрав розлегтись на брудному асфальті.
-Як романтично.... Треба було краще планувати своє самогубство. - чоловік знову сів на парапет.
-Так, і не псувати ще більше цей похмурий день.
"Що за ненормальна, я ій краєвид псую, от халепа",-подумав він і невольно посміхнувся.Вона зараз так близько до нього, що він майже чітко бачить риси її обличчя і разбирає кожну клітинку на пледі, в який вона загорнулася, але, враховучи обставини вона зараз так далеко. Як би там не було, чоловік усвідомив, що в останні хвилини свого життя вже не буде думати лише про неї, сина та своє зрадженне життя.
-Що ти про мене знаєшь?-викрикнув він на зустріч сірим сутінкам, які вже почали оплутувати її обличчя..
-Нічого, адже ми говоримо про погоду, так?-Соль запалила ще одну сигарету.
-Ні, зараз ми говорим про те, чому я стою тут саме сьогодні.
-Дійсно, і чому
Він розповів їй про Ганну, про те як кохав, ні кохає її. В один день, схожий на цей, вона зібрала речі, його маленького сина і пішла, нічого не сказав. Він шукав її, а знайшов тільки через 2 тижні, вона переїхала до його кращого друга. А той, показав на двері, сказав, що не хоче більше його тут бачити. Опіку над сином отримати навряд вдасться, бо він втратив роботу, на яку просто забив після її уходу. Потім пив, довго пив, хоча зараз сам на може пригадати скільки часу вливав пальне собі у кров...
-Я тебе вітаю!
-З чим це?-здивувався він дивлячись на вогник сигарети, який вона підносила до рота.
-З першим тверезим днем!-дівчина загасила сигарету і кинула вниз.
-Дякую....
-Дуже поважний привід размазатися по асфальту. Я зараз не буду говорити про те , що існує багато засобів врятувати твоє зіпсоване життя.
-Чому? В мене досхочу часу.-чоловік освідомив, що його байдужість змінив страх, він не хотів, щоб вона пішла.
-Вони не сумісні зі смертю. До того ж я дуже змерзла.
-І чому застужуватися із-за покійника?-він снову піднявся.
-Дійсно. Але якщо передумав вмирати, ми можемо продовжити розмову за чашкою гарячої кави, квартира 303.
Тихе поскріпування кавоварки перервав дзвінок у двері, на порозі стояв мокрий і продрогший до кісток чоловік з даху. Він нахилився, мовчки поцілував Соль у ліб і пройшов на кухню.
26 серпня 2007
Долго ждала, считала дни, и вот, я снова тут)))
Как вчера помню конец августа прошлого года, августа, с которого и началась моя жизнь в Киеве, ибо я поступила в университет. Первая неделя прошла просто "замечательно": шли дожди, я умудрилась простудиться, у меня вытащили кошелек и успела посеять 3 зонта.
Август в этом году:жара 30 градусов, я умудрилась простудиться (наверное традиция), сломала комп и заблокировала сим-карту... В общем ничего нового....
Опубликовано с мобильного портала m.lj.ru
Как вчера помню конец августа прошлого года, августа, с которого и началась моя жизнь в Киеве, ибо я поступила в университет. Первая неделя прошла просто "замечательно": шли дожди, я умудрилась простудиться, у меня вытащили кошелек и успела посеять 3 зонта.
Август в этом году:жара 30 градусов, я умудрилась простудиться (наверное традиция), сломала комп и заблокировала сим-карту... В общем ничего нового....
Опубликовано с мобильного портала m.lj.ru
16 серпня 2007
14 серпня 2007
А когда-то я думала, что ненавижу детей, родственников и непрошенных гостей, но оказалось, что существует не одна разновидность подобных явлений...
и ВОТ приехали они-родственники из Черкасс, точнее делегация из 8-ми человек, естественно не гаданно и, естественно с детьми. Я не сказала бы что совсем их не знаю, но сначала отнеслась довольно таки скептически к этому ""нашествию, а они оказались крайне интересными людьми. Утром пляжи, дельфины, кино, а вечером настоящие дебаты..... Да-да, политики обзавидуются, причём на самые различные темы, начиная от национальной экономики и заканчивая населением СССР и экономикой Америки. Через день они уезжают и мне, наверное впервые, жаль расставаться с людьми, с которыми общалась всего навсего 4 дня.... Короче всё, собираюсь в Черкассы)))
и ВОТ приехали они-родственники из Черкасс, точнее делегация из 8-ми человек, естественно не гаданно и, естественно с детьми. Я не сказала бы что совсем их не знаю, но сначала отнеслась довольно таки скептически к этому ""нашествию, а они оказались крайне интересными людьми. Утром пляжи, дельфины, кино, а вечером настоящие дебаты..... Да-да, политики обзавидуются, причём на самые различные темы, начиная от национальной экономики и заканчивая населением СССР и экономикой Америки. Через день они уезжают и мне, наверное впервые, жаль расставаться с людьми, с которыми общалась всего навсего 4 дня.... Короче всё, собираюсь в Черкассы)))
08 серпня 2007
Слепец и старей, меч схватив,
В безумстве ринулся на небо
И кровью гром своей омыв,
Он понял, что лишь смертью не был,
Летели годы и мгновенья
И снова день сменяла ночь,
Он поддавался дуновеньям,
Они же гнали его прочь
Они несли его ломали,
Кидали изо мрака в свет,
А он смотрел не на те дали,
И скал всю жизнь не тот рассвет
И вроде прожил он немало,
Возможно даже счастлив был
Но снова ветром пыль вздымало
И он о старости забыл,
Схватив о молодости память
И ржавый меч за рукоять
Он кинулся на гром, сгорая,
И начал дым железом мять,
Не выдержал он пути света,
Не понял для чего пришёл,
А смерть сама его с рассветом
Забрала на небес престол
В безумстве ринулся на небо
И кровью гром своей омыв,
Он понял, что лишь смертью не был,
Летели годы и мгновенья
И снова день сменяла ночь,
Он поддавался дуновеньям,
Они же гнали его прочь
Они несли его ломали,
Кидали изо мрака в свет,
А он смотрел не на те дали,
И скал всю жизнь не тот рассвет
И вроде прожил он немало,
Возможно даже счастлив был
Но снова ветром пыль вздымало
И он о старости забыл,
Схватив о молодости память
И ржавый меч за рукоять
Он кинулся на гром, сгорая,
И начал дым железом мять,
Не выдержал он пути света,
Не понял для чего пришёл,
А смерть сама его с рассветом
Забрала на небес престол
Некоторые люди никогда не видели моря, а я его вижу каждое утро из окна и настолько к нему привыкла, что оно для меня потеряло всякое значение...вот такое я неблагодарное существо. Но сегодня меня пробило и я поехала в Балаклаву(эт название одного из районов города Севастополя, в котором я собственно и обитаю). Вела себя хуже ненормального туриста, который с открытым ртом и фотиком в руках лезет куда можно и куда нежелательно. Было просто супер,хочу еще)))
17 липня 2007
Прожить всю жизнь в огнях и свете
Иль затеряться в тишине-
Сознанье тянется к рассветам,
А сердце спит в кромешной тьме,
По жилам, в кровь вливая иней
И разум молнией круша,
Окрасив мир весь в холод синий,
На волю тащится душа,
А день давно смешался с ночью-
Луну от Солнца отличишь?
Одно я всё же знаю точно-
Ты не заметила, что спишь....
Иль затеряться в тишине-
Сознанье тянется к рассветам,
А сердце спит в кромешной тьме,
По жилам, в кровь вливая иней
И разум молнией круша,
Окрасив мир весь в холод синий,
На волю тащится душа,
А день давно смешался с ночью-
Луну от Солнца отличишь?
Одно я всё же знаю точно-
Ты не заметила, что спишь....
17 жовтня 2006
Вечность есть играющее дитя, которое расставляет шашки: царство над миром принадлежит ребенку. Гераклит Эфесский
10 жовтня 2006
Клавиши рояля-
Звуков, нот сплетенье,
Мне на них играют
Погружаюсь в тени,
На душу ложатся
Музыки фантомы
И потом кружатся
Мысли невесомо-
Так тревогу, холод
Сердце проявляет,
Но ты слишком молод
И душа пылает.
Почему не рвёшься
Ты к иным вершинам,
Грусти предаёшься,
Не веришь своим силам?
Мир живой и светлый
Для тебя открытый-
Ты во тьме остался
Светом тем забытый.
Клавиши рояля-
Жизнь и смерть в руках,
Вспомни красоту,
Что осталась в снах...
Звуков, нот сплетенье,
Мне на них играют
Погружаюсь в тени,
На душу ложатся
Музыки фантомы
И потом кружатся
Мысли невесомо-
Так тревогу, холод
Сердце проявляет,
Но ты слишком молод
И душа пылает.
Почему не рвёшься
Ты к иным вершинам,
Грусти предаёшься,
Не веришь своим силам?
Мир живой и светлый
Для тебя открытый-
Ты во тьме остался
Светом тем забытый.
Клавиши рояля-
Жизнь и смерть в руках,
Вспомни красоту,
Что осталась в снах...
Подскажите, пожалуйста, как вставлять картинки в записи???
09 жовтня 2006
Грустно, когда неминуемая реальность врывается в твою жизнь и рушит... рушит всё без разбора и то, что так долго превращалось в счастье мгновенно становится невыносимой болью, закрывая сердце и душу от других на замок. Но грустить полезно, именно грусть помогает отчистить сердце и душу... омыть солёными слезами раны и расставить всё на свои места.
А что дальше??? Как-то оно да будет...
А что дальше??? Как-то оно да будет...
26 вересня 2006
Спать охота.... Вот сижу и думаю, что я тут (в универе)в такую рань. Вчера взяла билеты домой-теперь буду зачеркивать дни до возвращения-соскучилась я уже.
